ВОЛИНСЬКИЙ ХОР ЇДЕ В ЄВРОПУ

w-18328У Волинському академічному народному хорі заслужений діяч мистецтв України Олександр Олександрович Стадник працює з 1989 року. Сперш хормейстером, а з 1993 року — його художнім керівником. Цьому самобутньому творчому колективу, котрий є візиткою нашого краю, понад 30 років. За цей час де тільки він не побував з концертами. Ось і наприкінці цього місяця колектив виїжджає у Бельгію, де дасть не один десяток концертів.
     Наша розмова з Олександром Стадником (на фото) про цю поїздку, колектив і його проблеми     Анастасія ФІЛАТЕНКО — Олександре Олександровичу, надовго їдете за кордон?
— Пробудемо у Бельгії, згодом на півдні Франції, на Середземному узбережжі, не менше місяця.
 — Знаю, що нині і гастролі по Україні — недозволена розкіш через брак грошей на ці цілі. А тут раптом закордонна поїздка, концерти, та ще й на такий тривалий час.
— Не зненацька це все трапилось. Волинський хор має свій сайт в Інтернеті. Там можна нас почути і побачити. Саме сайт допоміг минулого року бельгійцям про нас дізнатися і запросити з концертами у Бельгію і Францію. Була попередня домовленість, що і цього року запросять. Та тривалий час була мовчанка, подумали, що про нас уже забули. Та не так давно одержали запрошення з Бельгії.
  — І як зреагувало на запрошення керівництво філармонії? На перший погляд добре, що колектив гастролюватиме, але ж це для філармонії клопітно, фінанси треба десь шукати.
— Наша поїздка нічого не вартуватиме філармонії. Всі витрати, навіть візові, беруть на себе ті люди, які нас запрошують. За їх рахунок і житимемо, і харчуватимемось, і за всі транспортні витрати вони платитимуть, плюс невеликий гонорар кожному артисту. Звичайно, не на відпочинок їдемо, але сподіваюсь, що кожен із сорока артистів, які побувають за рубежем, представлятимуть мистецтво України, Волині, залишаться задоволеними.
  — Не маєте проблем із поповненням хористів, танцюристів чи музикантів?
— Чого нема, того нема. Штат весь укомплектовано, як кажуть, під зав’язку. Приходять до нас молоді, обдаровані люди, а брати їх нікуди. Зізнаюся, що в дев’яності роки, коли навіть малої зарплати не платили, брали в колектив, я не сказав би будь-кого, але нині є, не секрет, кращі, та як же когось взяти «на живе» місце? Звичайно, є у нас поповнення, але мушу сказати — нині всі вакансії заповнені. Це стосується і хористів, і артистів балету, і наших музикантів. А от з костюмами, з взуттям маємо проблеми.
  — У чому вони полягають?
— Та в тому, що, наприклад, на кожну нову постановку танцю мають бути і відповідні костюми. Нині ж ви самі бачите, як нам доводиться «викручуватись» — то спідниці, то сорочки змінюємо нашим танцюристам, а, по суті, на сцені одні й ті ж костюми. Для хористів 20 років нових костюмів не шили. Вони у нас дуже, я вважаю, елегантні й вишукані, але ж їм уже 20 років! Слава Богу, оновлюємо їх. Допомогли нам благодійний фонд «Рідна Волинь» голови облдержадміністрації Бориса Климчука, владика Ніфонт, пішли на це кошти нами зароблені. Нині у Львові шиють нашим хористам костюми. На Волині, на жаль, не знайшли ні відповідного матеріалу, ні швейних машинок та й майстрів. Маємо проблему і з взуттям. Одна пара чобіт для танцюристів вартує 800 гривень. А якщо нам випадає виступати на вулиці, то взуття буквально «горить». Зрозуміло, що такої розкоші, щоб його постійно оновлювати, ми не маємо.
 — Коли під час концертів оголошують імена керівників Волинського хору, — художнього керівника, балетмейстера, керівника оркестру, хормейстера, то троє з чотирьох мають почесні звання. Лише в хормейстера Володимира Єфіменка його немає. Він що, його не достойний чи, може, є якісь інші причини?
— Мені важко щось сказати. Колектив подавав його кандидатуру, як і Олександри Грицак, Валентини Дорощук, на колегію управління культури і туризму облдержадміністрації на присвоєння звань, яка має ставити це питання в Києві. Я не є членом колегії, не знаю, чому відмовили, хоч було рішення нашого колективу. Вважаю, що варто було б прийти і пояснити — чому, з яких причин колегія прийняла таке рішення. Маємо п’ятеро хористів з іменами заслужених артистів. Гадаю, що це не так уже й багато для такого колективу, та й одержали їх наші люди вже давненько.
 — Будемо сподіватися, що ряди заслужених, а то й народних, поповняться і їм, і вам на радість. В обласному центрі час від часу відбуваються концерти Волинського академічного народного хору, а як взагалі з виступами вашого колективу?
— Орієнтовний наш план на рік — 77 концертів. Минулого року з ним справились. Думаю, що й цього року попрацюємо не гірше. Виступаємо на різдвяні свята з колядками, щедрівками, особисто я робив і роблю аранжування українських народних пісень, оновлюємо репертуар, по-новому вибудовуємо програму нашого виступу. Мене як художнього керівника втішило те, що побачене сподобалося імпресаріо із США, котрий був у Луцьку, привозив до нашого міста скрипаля Василя Попадюка з колективом музикантів. Нині ведемо з ним перемовини, сподіваємось на їх успішне завершення, щоб восени наступного року виступати з концертами в Америці.
   — На останніх концертах лучани зауважили, що маєте дуже гарну, можна сказати, ексклюзивну вишиванку — на чорному полотні покладена хрес тиком вишивка червоною заполоччю. Ви десь її, певно, замовляли в одному екземплярі?
— Передам мамі на Черкащині, що лучанам сподобалась її робота. Моя мама, Катерина Кирилівна, вишила цю сорочку і подарувала мені. Батько, Олександр Іванович, народний артист України, двічі у 70-х та 90-х роках керував Черкаським народним хором. На початку нинішнього року батьки відсвяткували «золоте» весілля. Те, що я вже немало літ працюю з таким оригінальним, самобутнім колективом, — від них, моїх батьків, хоч і маю спеціальну мистецьку освіту.